Дивись у вічі, так ти виражаєш свою повагу і те, що ти приймаєш людину.

Зважай на те, що каже і робить людина, і не роби припущень щодо її потреб або можливостей.

Спілкуйся так, як з будь-якою іншою людиною, уникаючи надмірної ввічливості або покровительського тону.

Дай людині з порушеннями чи інвалідністю достатньо часу на виконання дій або відповіді на запитання.

Говори «людина з інвалідністю» замість "інвалід", «людина з порушеннями зору» - замість «сліпий», «крісло колісне» - замість візок, «людина з порушенням чи втратою слуху» - замість «глуха», «людина з порушенням або втратою мовлення» - а не «німа».

Якщо організовуєш подію або зустріч, переконайся, що місце є безбарʼєрним і зручним для всіх.

Замість того, щоб одразу допомагати, запитай, чи потрібна допомога, і як саме це зробити.

Словесно, поглядом чи можеш прикласти руку до серця і подивитись людині в очі. Вдячність ніколи не буде зайвою.

Намагайся говорити на віддалені теми, не піднімаючи питань його служби, особливо де і за яких умов людина отримала поранення.

Завжди говори тільки правду і не надавай недостовірну інформацію. Відкривай своє серце.

Максимально толерантно реагуй на усі слова військових та ветеранів, навіть якщо дуже хочеться дати пораду чи посперечатись, не роби цього. Вислухай іншу точку зору.

Уникай розмов на тему війни, політики, справедливості, почуття провини, страху. Краще піднімай теми хобі, роботи, родини, пошуку нового себе, особистого розвитку, навчання, домашніх улюбленців.

Коли знову стаєш цивільним, з якої б поважної причини це не сталось, може здаватися, що ти тут – випадково. Зайвий. Що люди навколо тебе не розуміють, а ти не розумієш їх. І це нормально.

Бо ти – не просто «цивільний» чи «цивільна». Ти маєш досвід, якого не мають ті, хто не був на війні. Ти чимало можеш навчити тих, хто тут: захищатися, боротися, не пасувати перед складнощами.

Ти – воїн чи воячка. А воїни не здаються та не відступають. То ж як би важко не було зараз повертатися до цивільного життя, ти впораєшся.

«У мене некрасива усмішка». Так, чимало хто повертається з фронту не лише зі шрамами, але й з планом роботи на рік для стоматолога.

Але усмішка – це завжди красиво. Якою б вона не була, саме твоя – найсвітліша, найщиріша та найкрасивіша для тих, кому ти усміхаєшся.

Але зуби полікувати треба – для здоров’я. І, до речі, чимало стоматологів надають послуги ветеранам безкоштовно :)

Може здаватися, що в цивільному житті до тебе немає нікому діла. Але це не так. Згадай всіх, хто за тебе переживає. Хто запитує: як ти? Батьки, родина, діти. А ще – друзі, побратими та посестри. Всім їм ти потрібен або потрібна.

Важливо знати, що ти потрібен чи потрібна близьким. Але не менш важливо пам’ятати – тобі також потрібні люди та нові обличчя. Не замикайся в собі. Спілкуйся. Почни з тих, хто тебе розуміє. Долучайся до спільнот ветеранів, волонтерів. Там ти будеш на своїй хвилі!

Так, ти тепер цивільний або цивільна. Тож використовуй можливість, аби допомогти своїм побратимам та посестрам на фронті. Їм потрібна твоя підтримка, й хто, як не ти, знаєш, яка саме (і що це не вода або три ящики цукерок). Тож включайся та залучай оточуючих!

Якщо ти часто ловиш себе на думці «Хочу назад! До своїх!» – це нормально. Бо ти опинився там не просто так. І це був надзвичайно важливий етап твого життя.

Спробуй направити це бажання в інше русло. Не обертайся на те, що позаду для тебе, а допоможи підготуватися тим, для кого фронт – ще попереду.

Ти вистояв чи вистояла, і тепер тут, щоб передати свої знання, навички і вміння тим, хто цього потребує. Тим, хто збирається на фронт, потрібний реальні поради, а не муштра. Ти не повернешся «назад», але можеш повернути назад свій досвід!

Шукай сферу життя чи професійну діяльність, де ти будеш корисний іншим. Якщо відчуваєш в собі силу в якійсь із сфер життя чи професії, допоможи іншим розкритись в них - поділись своїм досвідом, навичками, корисними контактами, зроби разом перші кроки.